Волинь, 1943 рік. Рубікон польської історіографії

Богдан ГукРОЗМОВА№4, 2017-01-22

Розмова з Надією Халак, істориком, працівником Інституту української археографії і джерелознавства НАН України у Львові

Богдан ГУК: Як виникла ідея почати рахунок українських жертв на Волині?

▲ <strong>Надія Халак</strong>. Фото автора статті
Надія Халак. Фото автора статті

Надія Халак: Ми з друзями задумали це 2013 р. Тоді емоції досягли в Польщі та Україні критичного рівня: Сенат і Сейм Польщі визнав дії ОУН та УПА на Волині «етнічною чисткою з ознаками геноциду». Такі дії заважали вести науковий діалог, а ми не погоджувалися на однобічну картину минулого. Звернули увагу на те, що в українських архівах у доробку історіографії та у виданнях усної історії міститься інформація про втрати українців на Волині, які загинули від польських формувань або поляків у іноземних формуваннях. Ці напрацювання потрібно було зібрати разом, щоб побачити статистику загиблих українців у кожному населеному пункті. Польські історики заявляли про 2–3 тисячі українців, які загинули у відплатних акціях польських відділів. Стало ясно, що не буде конкретизації, якщо не переглянути якнайбільше можливу кількість історичних джерел.
Отож ми, співробітники Львівського відділення Інституту української археографії та колеґи з ТзОВ Інститут геоінформаційних систем, почали працю. Дуже помогла нам дослідниця з Луцька Оксана Каліщук. Ми завданням поставили підготовку таблиць для кожного населеного пункту Володимир-Волинського району з комплексом даних, зокрема, про наявність українських загиблих унаслідок польсько-українського протистояння під час ІІ Світової війни, створення їх поіменних списків. І на цій основі укласти карту, яка б унаочнила зібрані дані. За основу послужили дані усної історії, які Іван Пущук записав та оформив у видання «Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938–1944 рр. Володимир-Волинський район» з 2011 р., а Ярослав Царук ще 2003 р. у книгу «Трагедія волинських сіл 1943–1944 рр.».

Які у Вас результати? Я звернув увагу, що Ви, подібно як польські вчені, не залучили радянських джерел, не працювали з німецькими документами…
Результатом є книжка «Українські жертви Волині у картах і таблицях. Володимир-Волинський район», видана 2014 р. у Львові. Ми у статистичні таблиці внесли дані перерваної історії для всіх 308 населених пунктів, які існували перед війною, але в межах сучасного району: сіл, колоній, фільварків, військових осад, лісничівок. У таблицях поміщено дані про кількість українських і польських жертв міжнаціонального протистояння, кількість дворів і національний склад населення станом на 1939 р. з урахуванням мішаних сімей, інформації про наявність польських «пляцувок», гітлерівських підрозділів, укомплектованих поляками-шуцманами й інших по-дібних.
На основі статистики жертв ми створили карту, яка показує територію вбивств, розміщення польських баз, їх відстані від українських сіл як об’єктів нападу, графічно відображує розміри злочинів.

Ви цікавилися українцями, яких убили поляки під час німецької окупації Волині. Поляк, член шуцманшафту, – це для Вас поляк чи німецький поліціант польської національності?

Ми цю категорію класифікували як член «польського військового підрозділу».

Чому Ви не відрізнили поляка – вояка АК від поляка – німецького поліциста?
Відділ шуцманшафту складався з 1–2 німецьких офіцерів і кількадесяти польських поліцистів, які вбивали українців. Так діяли також збройні сили польського підпілля.

Вони робили це з огляду на свою національність чи службове підпорядкування?
Більшість каральних акцій, закінчених убивствами, випливала з доносів поляків на українців. У німецькій адміністрації від квітня 1943 р. працювали поляки, почавши від перекладачів, державних службовців, закінчивши на шуцманах. Польські доноси, а поляки були ж добре поінформованими сусідами, спонукували українців ударяти проти польських співробітників гітлерівської адміністрації та польської людності.

Як я розумію, Ви абстрагуєтеся від німецької окупації та більшовицьких партизанів. Замість них Ви ставите українців проти поляків, а поляків проти українців, які зводили свої порахунки, залучаючи німецькі й радянські підрозділи.

Треба усвідомити наслідки німецького окупаційного режиму і провокацій радянських партизанських загонів на Волині. І поляки, і українці були жертвами гітлерівського та сталінського режимів. Ідеться про те, що українська і польська сторони використовували німецьку окупацію до зведення своїх рахунків. От українська колонія Красний Сад (тепер територія села Михлин Горохівського району): 19 квітня 1943 р. з сусідньої польської колонії Маруся у Красний Сад увійшов польський військовий підрозділ, який вирізав 103 українців, село спалив. Цю акцію можна б списати на «німецьких загарбників», проте вбивцями були польські колоністи у співпраці з поляками-шуцманами з німецького підрозділу. Українці розуміли це тоді не як німецьку каральну акцію, а як польську. І тому відплата українців спрямовувалася не проти німців, а проти поляків. Разом з тим польські збройні формування на Волині ще до польсько-українського протистояння йшли на співпрацю з радянськими партизанами і розвідувально-диверсійними загонами, яких українське підпілля вважало головним ворогом. Отож, опинившись перед небезпекою відновлення Польщі в Західній Україні, у тому числі і з огляду на таку співпрацю, став неминучим конфлікт УПА з польським підпіллям.

Німецьке формування Українська допоміжна поліція уважаєте українським?

Українським. Причому слід усвідомити й те, що коли навесні 1943 р. українська поліція перестала існувати, то далеко не вся увійшла в лави УПА. Історик Іван Патриляк довів, що приблизно лише 15 відсотків стало упівцями, а решта розбіглася, оскільки там були різні люди: від конокрадів до комуністів. У них були власні інтереси, найчастіше далекі від УПА, хоч так міцно хочуть їм це приписати польські історики. Джерела дають підстави відрізнити загиблих серед цивільного населення та загиблих воїнів УПА.

Історики часто застосовують штивні національні рамки, наче на Волині мешкали тільки 100-відсоткові поляки та українці.
Ми з’ясували, що римо-католиків, які розмовляли українською мовою та виводилися з польських поселень з-перед І Світової війни, ніхто не чіпав. Ця категорія, на відміну від польських колоністів та військових осадників з 1920–1939 рр., не проявляла аґресії щодо українців, вона була тісно пов’язана з ними мішаними шлюбами. Їх не вважаємо поляками лиш тому, що вони були римо-католиками. Вони могли підтримувати ситуативно раз українців, раз поляків.

Що на Волині могли б зробити німці без допомоги поляків?
Польські історики замовчують масовий колабораціонізм поляків з гітлерівцями. Це був дуже вагомий чинник. Ідентично у 1939–1941 рр. за радянської влади польські служби підкидали списки українців радянським органам, а ці чинили масові переслідування українців.

Вони могли це робити, намагаючись захиститися перед українцями.
У 1939–1941 рр. не існувала загроза від українців.

Чи величезні втрати серед українців на Волині були б можливі, якби польські організації не хотіли використати присутності гітлерівців і совітів?
Звичайно, ситуація була б інша.

Поляки – члени АК і польські шуцмани, будучи ворожими одна одній силами, практично здійснювали ідентичну стратегію щодо українців?
Нас цікавить поки що статистика. На сьогодні маємо низку картин, подібних до тієї з Селиськів. У цій катівні поляки з «пляцувки» вирили яму і довгий час до неї скидали чергові жертви – загалом 48 українських загиблих.

Отож вернімося до мови цифр.
На території Володимир-Волин-ського району ми за українськими джерелами нарахували 1916 загиблих українців. За польськими їх було 73 особи. Щодо польських утрат, наші джерела зафіксували 1157 загиблих, а польські – 3329 поляків. Звісно, остання цифра з «дослідження» Владислава та Еви Сємашків. Однак за нашими підрахунками виявилося ось що: з 3329 убитих поляків аж 18 відсотків – невідомі на прізвище. То як можна заявляти про цифру 3329? Як візьмемо списки з евакуаційних пунктів поляків, які переселялися з Волині до Польщі в рамках радянсько-польського договору про обмін населенням з вересня 1944 р.,то побачимо: з району евакуювали 431 поляка. Це дуже мало, але з міста Володимира-Волинського – понад 7035 поляків. А це дуже багато. Ми порівняли прізвища поляків у Сємашків з прізвищами переселенських списків. І знайшли: значна кількість поляків ціла й здорова опинилася в Польщі.

Ви привертаєте до життя тих поляків, кого «вбили» Сємашки…
Справа в методології Сємашків, яка непридатна для ретельних статистичних та взагалі історичних досліджень. Часто вони спиралися на інформації людей, які розповідали про події з других або третіх уст, а були зацікавлені в одному: нарощуванні кількості жертв.

Сємашки знали про втечу поляків з колоній і сіл у Володимир-Волинський, але приписали німцям завершення на 16 липня 1944 р. евакуації в Польщу дослівно всієї польської людності міста. Чому не врахували 7035 живих поляків, які евакуювалися звідти 1945 р. в рамках радянської евакуації?
Двотомник Cємашків – це неретельне видання, його треба оцінювати критично. Списки загиблих, які оприлюднені польською стороною, потребують уважного зіставлення з архівними документами, в тому числі з документами про переселення поляків. Українські дослідники проводили ретельне подвірне опитування, записували спогади учасників чи очевидців подій на місці. До уваги не бралися відомості та інформації з чужих уст (а саме це останнє дуже поширене у виданнях Сємашків). Особовий фонд Ярослава Царука доступний в архіві, можна перевірити автентичність записів свідків. Щодо книг спогадів українців, виданих відповідно Царуком та Пущуком 2003 та 2011 р., до цього часу не було жодних спростувань подій і фактів, які наводять свідки й очевидці.

Про що розповідає карта, яку Ви створили?

Обкладинка дослідження про українські жертви в одному з районів Волині.

Ми позначили місця розташування польських «пляцувок» та німецьких підрозділів, які складалися з поляків. Побачили таку залежність: довкіл «пляцувки» в радіусі кількох кілометрів маємо місця вбивств українців. Виявляється, що в понад 80 населених пунктах теперішнього Володимир-Волинського району поляки вбили українців. От Білин, польська база, така сильна, що стала підставою т.зв. «Білинської Речі Посполитої». Це була територія, підконтрольна польським силам. З січня 1944 р. тут розміщався осередок 27 дивізії АК. Карта показує, які українські жертви кругом Білина принесли польські партизани і шуцмани з «Білинської Речі Посполитої»: Охнівка – 102 українські загиблі, Верба – 92, Нова Верба – 16, Ворчин-Старий – 67, Зоря – 46, Вірів – 31, Писарева Воля – 6, Турівка –14, Стенжаричі – 195, Заболоття – 34 та ін. Страшну ціну заплатили українці за те, щоб Волинь по війні належала до Польщі. Польські політики й АК не вміли вибрати іншої дороги, ніж дорога злочину, про який донині не згадує польська історіографія.

У Сємашків нараховані 73 вбитих українців. АК свідомо не залишала документів про вбивства? готувалася уже в 1943–1944 рр. та ситуація, яку сьогодні репродукує польська історіографія: чинено масові убивства без письмових наказів і даних про кількість жертв?
Польські історики взагалі не ставлять собі за завдання дослідити, скільки загинуло українців на Волині. А як щось і пишуть, то не про цивільне населення, а вбитих упівців. Зібраний Царуком та Пущуком фактаж підтверджує, що АК грабувала і вбивала мирних українців: дитина з сім’ї Мазурів у селі Охнівці, яку взяв на вила вояк АК, – це упівець? Тут ми схильні віддати належне поглядам історика Богдана Гудя про соціальне підґрунтя протистояння, яке потім, як каже Володимир В’ятрович, переросло в ук-раїнсько-польську війну.

До яких висновків щодо конфлікту на Волині Ви дійшли на основі дотеперішніх досліджень?
Ще в 20-ті роки ХХ ст. давні польські поселенці жили з українцями мирно, але вже 1938 р. за українцями Волині був досвід колонізації, польських військових та цивільних осадників, пацифікації, нищення церков: зі старого миру Польща не залишила нічого… Під час війни не було б збройного міжнаціонального протистояння на Волині, якби не польська політика і шовінізм.
Польську тезу про український націоналізм як єдиного винуватця можна вважати обґрунтовано запереченою. На Волині УПА та ОУН могли тільки помріяти про такий вплив, який малює польська історіографія. Неможливо далі утримувати міф про односторонні українські акції. Адже мова йде не про 2–3 тис. українських жертв на всій Волині, як це хочуть бачити польські дослідники: лише у Володимир-Волинському районі поляки вбили 1916 українців. Створено їх поіменний список. Це ж абсурд: польські відділи на Волині (7–8 тисяч чоловік!) стоять у бойовій готовності, а під цю пору українське підпілля, яке воює одночасно проти нацистів і проти радянської партизанки, здійснює геноцид щодо поляків… А вслід за ним другий: польські відділи у відповідь на геноцид убивають лише 2–3 тисячі українців… У історіографії неможливо далі дотримуватися дотеперішнього принципу: є польська точка зору, і є українська, але українська абсолютно неправильна.

Ви зупинитеся на дослідженні на основі даних усної історії чи плануєте піти далі?
Наше дослідження – це процес, який лише почався. Видана книга з картою є громадською ініціативою. Так само, як громадською ініціативою було записування й упорядкування Ярославом Царуком та Іваном Пущуком спогадів українців-очевидців тих подій. Стан сьогоднішньої української науки, коли фахівці академічних установ змушені працювати на половину ставки, а їх постійно «оптимізують», тобто скорочують посади, викликає в мене питання про те, чи взагалі буде можливим продовження цієї праці. Пріоритет науки в державі, яка його забезпечує, працює ж на імідж самої держави. Дослідження власної історії, формування власної політики щодо національної пам’яті надає державі імунітет від різного роду зовнішніх звинувачень. Для розширення дослідження, щоб залучити архівні джерела різного походження і всебічно розглянути всі аспекти Волинської трагедії, потрібно створити групу фахівців, яка би працювала в рамках державної програми.

Якої Ви сподіваєтеся реакції по тому боці Бугу?
Польська історіографія перейшла свій волинський Рубікон. З метою зберегти власну правоту польські історики непотрібно спекулюють даними. Однобічні й заполітизовані, вони іґнорують працю українських партнерів. Це позиція струся, який намагається сховати голову в пісок. Однак доведеться подивитися статистиці в очі. ■

Поділитися:

Категорії : Розмова