Юрій Гаврилюк ■ ПОДІЇ ■ №4, 2016-01-24
Літньої пори, яка сприяє праці археологів, постійно з’являються інформації про історичні пам’ятки непересічної вартості, відкриті під час досліджень на території найдавнішої та водночас найвищої частини Холма. Тепер тут, на Холмській або Кафедральній горі, стоїть величавий собор Пречистої Богородиці (XVIII ст.), а неподалік від нього є т.зв. Висока гірка, тобто городище, де збереглися фундаменти, а великою мірою також стіни (навіть до 3-х метрів заввишки) колишніх оборонних, житлових та сакральних споруд.
Саме Висока гірка стала об’єктом найбільш інтенсивних археологічних досліджень. Першим у 1910–1912 рр. працював тут російський архітектор Пйотр Покришкін. Уже тоді в південній, ближчій до собору частині городища виявлено залишки великих мурованих споруд, які ідентифікували з будівельними починаннями Данила Романовича у 1230–1250-х рр., описаними у тій частині т.зв. Галицько-Волинського літопису, яка була писана саме в Холмі. Відтак розкривання таємниць минулого продовжили польські вчені. У 1966–1968 рр. працювали тут дослідники з Кракова і Люблина.
Черговий (поки що не завершений) етап досліджень ініціював Інститут археології та етнології Польської академії наук у Варшаві. Тут 2001 р. відбулися пробні розкопки, а в 2010–2013 рр. реалізовано масштабний проект «Резиденційно-сакральний ансамбль на Кафедральній горі у Холмі». Він дозволив підтвердити висновки попередніх досліджень і встановити чергові деталі виникнення та пізнішу долю споруд, які будувалися й були використовувані поміж першою половиною ХІІІ та кінцем XІV ст. Минулого літа почався черговий проект, запланований на 2015–2017 рр., наслідком якого стане завершення досліджень городища, зокрема його північної частини. Паралельно з працею в городищі вже третій рік тривали розкопки в рамках проекту «Пошук, ідентифікація і наукове вивчення найстарішого храму Пресвятої Богородиці, побудованого у Холмі королем Данилом Галицьким».
Два перші проекти (хоч у них брали участь також українські вчені, зокрема львів’яни Юрій Лукомський та Василь Петрик) з огляду на джерело фінансування та наукову установу, яка їх проводить (згаданий вище інститут ПАН), можна назвати «чисто польськими». Запланований на 5 років проект, присвячений вивченню храму, має все ж польсько-український характер. З українського боку стороною договору, підписаного в березні 2013 р., виступають Благодійний фонд Петра Порошенка, який, хоч і з перебоями, викликаними політичною ситуацією, є основним спонсором, а також Львівська політехніка, що відповідає за науковий бік справи.
Звісно, найбільш бажаний успіх цього проекту – віднайти поховання Данила Романовича. Це поки що не сталося, все ж удалось обстежити частину фундаментів і стін церкви, зведеної у ХІІІ ст., яка майже наполовину менша від теперішнього храму. Вдалося також дослідити розміщені в її периметрі поховання, зокрема з княжої доби. Під час розкопок навесні 2015 р. археологи віднайшли вимуруваний з цегли саркофаг з кістяком молодого чоловіка, імовірно, одного з синів Данила – Шварна або Романа. Таким чином, принаймні частково підтвердилася літописна інформація про холмський Богородичний собор як усипальницю Данила і деяких з його нащадків.
Дослідження 2010–2015 рр. повністю підтвердили наші, основані на письмових джерелах, знання про середньовічний Холм, як про столичну резиденцію давньоукраїнських володарів та релігійний центр з єпископською кафедрою (цю останню функцію зберіг він і після занепаду Галицько-Волинської Русі). Масштабність і винятковість знахідок, за словами проф. Анджея Бука, який з польського боку керує пошуковими проектами, котрі не мають аналогів у цій частині Європи, – це неабиякий успіх як українських, так і польських учених, які взяли участь у дослідженнях. Інша справа, як це відгукується у т.зв. загальній свідомості. Для українців тут, відомо, жодного дисонансу немає, бо холмські знахідки просто розширюють знання про рідну історію. У польській історичній парадигмі, зокрема місцевій, Холмщина асоціюється, перш за все, зі спротивом уніатів проти релігійної політики російської влади в другій половині ХІХ ст., при чому без будь-якого знання про те, звідки вони тут взялися.
Можна зустрітися навіть з такими проявами історичного невігластва, як здивування, яке я почув від молодика, що працював 2013 р. при розкопках: «Чому українці так цікавляться Данилом. адже України тоді не було». Це, думаю, не поодинокий приклад реґресу у знанні історії, зокрема польсько-українських відносин, популярний виклад яких часто-густо знову подається з повторюванням кліше, напрацьованих ще в перших десятиріччях ХХ ст., якщо не раніше. У такій ситуації факти, «не узгоджені» не лише з сучасними державними кордонами, але так само з популярним уявленням про історію холмсько-підляського лівобережжя Бугу, які виринають у зв’язку з черговими відкриттями під час розкопок у Холмі, викликають часто своєрідний шок. Тому не дивно, що навіть у більш компетентних висловлюваннях, які подаються у холмській пресі чи на інтернетних сайтах, можна знайти якщо не тверде переконання, то принаймні надію на те, що Данило, хоч і був руським князем, а навіть королем, свою діяльність він «на польських землях».
Думаю, що час все-таки буде сприяти поступовій адаптації більш об’єктивного образу історичного процесу, сліди якого рясніють над Бугом. Надіюсь, що в майбутньому місцеві поляки, а також нащадки колишніх русинів перестануть врешті боятися руського, а отже українського минулого своєї малої батьківщини. Але це не станеться само собою. Крім спільного, здійснюваного з участю польських та українських вчених дослідження минулого, потрібне таке ж саме спільне популяризування його найяскравіших сторінок, щоб вони допомагали це минуле зрозуміти, а не вели в національні окопи старих суперечок з жанру «чий чорт старший». ■
