Білий Бір крізь призму школи

Анна ВінницькаПОДІЇ№43, 2015-10-25

bbir1 stor 3_3008x2000
Фінальне фото у мурах білобірської альма-матер. Фото Григорія Сподарика

Феномен може створитися там, де є пасія та любов, а вчителі білобірського ліцею оцю пасію та любов мали, тому сміливо можемо говорити про феномен білобірського ліцею, – каже зі зворушенням Ольга Соляр, випускниця І Загальноосвітнього ліцею в Білому Борі, який 17 жовтня відзначав 25-ліття свого існування. О. Соляр закінчила ліцей 1994 р., тобто вона є однією з перших випускниць заснованого 1990 р. ліцею. На її думку, вчителі в Білому Борі, а особливо п. Марія Мандрик-Філь, вчителька української мови, розпалювали любов до України.

▲ Освячення прапора школи. Фото Григорія Сподарика
Освячення прапора школи. Фото Григорія Сподарика

– Коли я вперше поїхала в Україну, мені було 16 років, і була я ученицею білобірської школи. Переступивши кордон, для мене було природним поцілувати українську землю. Я просто поїхала до неньки-України. Звичайно, потім було співставлення дійсності з уявою, але все-таки я дуже вдячна пані Мандрик-Філь саме за цей ідеалізм та певного роду романтизм, який залишився в мені. Учителі в Білому Борі також показували, що варто бути активним та небайдужим. Це формувало мене як людину, хоч я цього ще не відчувала, навчаючись у школі. Щойно з перспективи часу я зрозуміла, що це білобірський ліцей заклав цей стержень у мені, – каже О. Соляр, яка від початку російської аґресії в Україні як волонтер допомагала потребуючим українцям.
На думку Петра Тими, голови ОУП, феномен цієї школи полягає в тому, що ліцей ніколи не мав виключно реґіонального чи локального характеру, а школа завжди була важлива у загальному польському контексті. Учнями ліцею були не лише мешканці Білого Бору чи Помор’я, тут навчалася молодь з різних частин Польщі.
Крім того, у школі проводиться не лише освітня праця, тут вирує й культурне та національне життя. Саме тут збігаються українсько-польські контакти хоча б на рівні громадських організацій. Крім того, школа вписана в певен контекст реґіональної активності українців, тобто разом з церквою вони творять український мікросвіт, який дозволяє українцям зберегти свою ідентичність на поселеннях, – підкреслив під час святкувань П. Тима. Він подякував учителям за те, що виховують людей активних та небайдужих. Під бурхливі оплески П. Тима подякував теж випускникам ліцею, які прореаґували, коли потрібно було допомагати Україні. Насамперед він подякував Олі Соляр, яка допомагала біженцям та добровольчим батальйонам, а також журналістам Лідії Іванюх, Павлові Лозі, Ярославу Скорупі.
– Без патріотизму та активності, винесених саме з Білого Бору, ці люди не були б такими, якими вони є зараз, – наголосив П. Тима. Саме в Білому Борі відбувалися мітинґи підтримки під час Помаранчевої революції, потім – Революції гідності, а коли в Україні почалася війна, кожен, як умів, допомагав українцям.

▲Випускники і теперішні члени ансамблю «Вітрогон» у спільному танці. Фото Григорія Сподарика
Випускники і теперішні члени ансамблю «Вітрогон» у спільному танці. Фото Григорія Сподарика

Для Аґнешки Гічевської, вчительки англійської мови, яка за національністю – полька, феномен білобірського ліцею полягає в тому, що його учні справді вміють бути разом, що коли виринають якісь проблеми, учні допомагають один одному, що постійно пропаґують своє українство, а після 25 років надалі дорожать тим, що винесли з цієї школи. Під час з’їзду першими зареєструвалися випускники, колишні члени танцювального ансамблю «Вітрогон», які з самого ранку взяли участь у репетиції, щоб під час святкування танцями захопити учасників свята. На цей раз «Вітрогон» складали самі випускники!
Під час реєстрації випускників на коридорі можна було зустріти не лише колишніх учнів, а й учителів, серед них – учительку української мови Марію Мандрик-Філь, а також Ірину Дрозд, першого директора ліцею, що присіла на лавочці серед випускників.
– Це не перша директорка, а наддиректор, оскільки п. Ірину Дрозд завжди будемо вважати нашим директором, – говорить одна з перших випускниць, яка через 15 років після закінчення ліцею приїхала з Вроцлава. Для неї найбільші спогади пов’язані з художньою діяльністю школи.
– Завдяки своїм учням я стала молодшою на кільканадцять років, серед них почуваюся дуже добре, – сміється І. Дрозд. Вона дуже радіє, що учні з’їхалися здалеку: Вроцлава, Ольштина, а навіть Голландії, бо це означає, що контакт зі школою – надалі живий.
Анна Врага, випускниця 2001 р., протягом останніх тижнів жила з’їздом, оскільки у Фейсбуці кружляли фотографії, отож емоції накручувалися.
– Якщо б можна було назвати одним словом найважливіше, що було за час навчання в Білому Борі, то це були б люди. Ті, кого я тут пізнала, залишаться в моїй пам’яті вже до кінця життя, – говорить А. Врага.
Ярослава Леськіва, випускника 1995 р., зустрічаю, коли він переглядає архівні фотографії. Каже, що до Білого Бору приїхав дуже схвильований, оскільки саме тут провів найкращі роки життя і власне в ліцеї познайомився з нинішньою своєю дружиною. Тому з великою приємністю повертається туди. З ностальгією та в піднесеному настрої до Білого Бору повертаюся також Олесь Філь, випускник 2001 р., мати якого навчала української мови.
– За кожним разом, коли приїжджаю до батьків і виходжу з автомобіля, повними грудьми вдихаю білобірське гостре повітря, а воно дуже різниться від щецинського, де я зараз живу. Тоді відразу знаю, що моє місце саме тут. Навчання в Білому Борі – це був добрий час і добра наука, хоч бувало, що на уроці української мови стояв я і за дверима. Часом зранку мама казала учням: «Сьогодні може бути важко, оскільки ваш товариш, який тут сидить, розізлив мене». На щастя, такі ситуації траплялися рідко, а знання української мови та літератури виніс я на все життя, – жартує О. Філь.
Коли питаю випускників про найкращі спогади, то, не задумуючись, кажуть, що всі є добрими. Розповідають про те, що роки пройшли в безупинному захопленні перебування разом, що було варто тут навчатися, бо зараз мають солідний фундамент, на якому можуть будувати своє свідоме українство. Вони закликають теперішніх учнів максимально використати все, що дає школа, розуміючи, що для зовнішнього світу українці є цікавими.
– Школа чудова, думаю, що мої діти також у ній навчатимуться, – каже Лідія Стефанів-Головати, випускниця 1997 р.
Школа неймовірно відкрила їй світ і дала можливість розвитку. Вона відзначає, що в школі високий рівень навчання, 80–85% випускників її класу мають вищу освіту. Хоч Білий Бір – це маленьке містечко, завдяки хорові, у якому вона співала, об’їздила всю Польщу та побувала за кордоном, отак у школі провела справді незабутні роки.
Для Павла Міколаєвського, бурґомістра Білого Бору, феноменом білобірської спільноти є те, що, незалежно якою мовою говорять, громада один одного розуміє.
– Разом будуємо спільноту, яка два народи єднає в одну громаду, з чого я неймовірно гордий, – підкреслив П. Міколаєвський.
Тому Кшиштоф Рембовський, віце-куратор освіти Західнопоморського воєвідства, подякував директору Андрієві Дрозду, а також всім учителям та працівникам школи за чудову працю, яку виконують з українською молоддю, оскільки вони вчать їх не тільки своєї культури та національної тотожності, але також глибокої емпатії до білобірського оточення та інших шкіл. Оцей симбіоз випромінює не лише на Західнопоморське воєвідство, але й на всю Польщу, – підкреслив К. Рембовський.
Білобірська школа – це не лише інституція освітнього та культурного характеру, а центр українства у Польщі загалом, який у різні історичні моменти відігравав дуже важливу роль також у польсько-українських відносинах. П. Тима нагадав, що саме в будинку гуртожитку 1990 р. відбувся І Світовий конґрес української діаспори, на якому зустрілися представники українських організацій Європи, Канади і США, а також українські дисиденти. Опісля саме тут відбувся Світовий конґрес українських молодіжних організацій. Тому в листі-привітанні від надзвичайного і повноважного посла України в Польщі Андрія Дещиці, який зачитав радник-посланник Владислав Каневський, підкреслено професіоналізм та відданість справі дирекції та вчителів, а також роль високоосвіченої молоді як рушійної сили цивілізаційного поступу. Посол А. Дещиця переконаний, що саме завдяки білобірській молоді, українська громада буде ще міцніша у справі підтримання української самобутності в Польщі, плеканні української мови, культури та національних традицій. Саме цій молоді, якою гордиться нинішній директор Андрій Дрозд, буде належати формування майбутнього українсько-польських відносин. ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*